+

Пара села в тени. Рубашка и дорогие часы. На ней невесомое платье Chloé и контурная татуировка запястья.

Улыбаются, будто внутри – река с васильковыми лодками.
Небо в линиях реактивного самолета. Белье накрахмаленное, сушат по-старому. Рельсы сползают в чащу, где пахнет брусникой. Льдинки-кружочки из морозильника рассекаются по полу. Мокрые волосы по плечам.

Он заказывает кофе и совиньон (для нее).
Смотрит. Молчат.
Целует контур. Улыбка смягчается.
Каждый внутри прощается. Но тянет наружно.
Кольцо только на нем.
Не сказали ни слова. Сделали пару глотков. Оставили пару купюр.
А сдачи не нужно.

++

мила, прокинься, ти проминаєш літо

білі долоні танучі – свіжа сіль
вії смолисті – сучасні похмільні ліки
поворуши, давай розробляти ціль
там променіє повз, запашне і чисте
плечі засмаглі, борошно, а не пляж
поки ти спиш, липневі минають числа
сиві місцяни часу дарують стаж
літо проходить, зморшки-маріонетки
то біля губ, коли затихає сміх
мила, поранком встигнути б ті моменти
разом прожити, запам’ятати всі
біля подолу дніє і човен ходить
риби, як думки димчасті по межі
тануть куби – то лід розбавляє соду
тиха дитина спогад новий біжить
стрімко зоріє, я запускаю небом
тисячу кульок синіх по синізні
мила, прокинься, тримаю за руку тебе
літо минає, поки ти уві сні
київ, 17.7.16