додає джинджер до свого чаю
дивиться крізь вікно
знає все про відтінки відчаю
як виглядає дно

телефонує, вона підтрима
дзвони мені, вжеж, я йду
потяг залишив цигаркового диму
ніби щойно був тут

краї дахів, скайлани міста
лінії мотузок
все завжди починається чисто
вибач, дурний зв’язок

пил на пальцях, дощу не було
вже біля трьох років
Київ засмаг, став трохи бурим
ссунувся, постарів

чого бажаєш, юначе, ніжний
руку позолоти
не підіймайся, бо дещо вище
будеш уже не ти

не обіймай, бо ром побачить
він мені чоловік
чого ти плачеш, невже, юначе
твій закінчився вік

цими шляхами йшли і далі
можеш, не помирай
жоден не вільний, не ідеальний
врештi побачить край

найважливіше прийняти – точно
правильного нема
потяг повернеться
її очі
дивляться крадькома