*

донька ховає мобільний
немов сідельце із пісні
стою сама на помості
зірки завбільшки очей
навколо море північне
волосся блідо блукає
плекає моє обличчя
шукає, ріже, пече
донька ховає мобільний
і я тобі не напишу
він осідає повільно
на дно густої води
його дощі переправлять
його кіти перетравлять
боги залишать по собі
накриє попіл і дим
і я стою на помості
іду травою по груди
дахами ковзаю косо
лежу в червоній землі
та мої пошуки марні
сигналу більше немає
поміж чужих повідомлень
зміїні трупи і лід
так залишуся без зору
без крапки у запитанні
і не дізнаюся навіть
що ті години і дні
коли шукала безтямно
донька усе розуміла
і жодних літер від тебе
не приходило мені

Leave a comment

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out /  Change )

Google photo

You are commenting using your Google account. Log Out /  Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out /  Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out /  Change )

Connecting to %s

%d bloggers like this: