зіткаємось і рвемось на шматки
на лоскути, їх вітер перемішує
сідаємо за сонцем і за тишею
здимаємось, немов цепні мости

і я хапаю руку, пальці рідні
хто ти, найперша мати матерів
моя сестра, і очі твої мідні
метають в мене стріли сльоз і слів

хто ти, донька, знатниця, відьма, знахарка
навіщо і куди ведеш мене
і що з тобою в серці буде знайдено
і що твоя присутність прожене

і зітканість та рветься посередині
стає міцною знову, кличе геть
я не одна, ми разом, сшиті, зведені
на час життя і на коротку смерть

київ’15.7.19